У той же час, на вирощування міскантуса направляється значно менше роботи, чим на обробку кукурудзи або сої.

Розвиток біоенергетичних технологій зменшить залежність України від імпортованих енергоносіїв, підвищить її енергетичну безпеку за рахунок організації енергопостачання на базі місцевих поновлюваних ресурсів, створить значна кількість нових робочих місць (переважно в сільських районах), внесе великий вклад у поліпшення екологічної ситуації.

У затвердженою Верховною Радою України в 1996 р. Національній енергетичній програмі України на період до 2010 р. передбачене покриття 10% потреб народного господарства в енергії за рахунок нетрадиційних поновлюваних і інших джерел енергії. У 2000 р. актуальність цього пункту Програми була підтверджена в Рекомендаціях парламентських слухань відносно "Енергетичної політики України". Якщо орієнтуватися на досвід країн ЄС (де частка біомаси складає 60% усіх ВДЕ), біомаса може покривати близько 6% потреб народного господарства України в енергії.

Для України з її великим потенціалом сільськогосподарських земель дуже перспективним є організація спеціальних енергетичних плантацій швидкого обороту (верба, тополя, міскантус і ін.). Залучення біомаси, спеціально вирощеної на землях, що зараз не використовуються (землі, які підверглися радіоактивному забрудненню - 15Ки/км (555 кбк/м)) або використовуються неефективно в Україні, приведе до підвищення частки біомаси в енергетичному балансі країни до 20-25%.

Виходячи з вищевикладеного, пропонуємо загальний проект по вирощуванню міскантуса гігантеусу в умовах Полісся України на землях, які підверглися радіоактивному забрудненню. Це важливо тому, що в зоні радіоактивного забруднення обмежене вирощування продовольчих культур, тому їсти можливість замінити їхніми культурами енергетичними.

Необхідно вивчити особливості нагромадження радіонуклідів міскантусом, фізіологічні процеси в рослині в умовах високого і низького рівня забруднення ґрунту радіонуклідами, визначити оптимальні агроекологічні умови вирощування міскантуса для мінімізації коефіцієнта переходу радіонуклідів із ґрунту в рослину, а також визначити енергетичну й економічну ефективність вирощування міскантуса на дерено-підзолистих ґрунтах Полісся України.

За свідченням Світової енергетичної конференції (ради), розвіданих запасів енергоносіїв для забезпечення потреб в енергії вистачить на такий час: нафти — на 25-30 років; природного газу — 50-60 років; вугілля — 500—600 років; урану для АЕС на повільних (теплових) нейтронах — 20-30 років; плутонію для АЕС на швидких нейтронах — 1000—3000 років.

Самі економічні й екологічно чисті первинні енергоносії — нафта і природний газ — є дефіцитними в Україні; їх споживають прискореними темпами, тому орієнтувати перспективу розвитку ПЕК України на їхній основі не можна. Використання плутонію для української економіки фінансово неможливо, і оскільки ці технології небезпечніше, ніж технології використання енергії теплових нейтронів, то, на перший погляд, напрошується висновок, що Україні доцільніше розвивати енергетикові на куті й урані, запасів якого в Україні більш ніж на 100 років.

Але Чорнобиль показав, що експлуатація АЕС небезпечна й економічно нерентабельна. Це, утім, не може бути основою для негайної зупинки всіх діючих АЕС.

З погляду стратегії довгострокового розвитку ПЕК серйозні заперечення викликає і пріоритетне будівництво ТЕС (на вугіллі): витрати, зв'язані насамперед із забрудненням навколишнього середовища, можуть багаторазово перевищити доход від виробництва електроенергії. До того ж Україні не вистачає інвестиційних засобів на розвиток вугільної промисловості і на модернізацію вугільних ТЕС для того, щоб вони відповідали вимогам по охороні навколишнього середовища.

Різке і неухильне зменшення обсягів видобутку газу в Росії, її політична нестабільність і усе більша недовіра до України не дозволяють розраховувати на широке застосування ПГУ і ГТУ.

Реалії життя змушують Україну орієнтуватися на широкомасштабне використання НПДЕ. У загальному робота в цьому напрямку в Україні почате. Розроблено і реалізується ряд мір, що передбачають упровадження техніки і технологій використання НПДЕ, їхнє використання передбачене біля державних програм.

Але цього недостатньо. Можливості НПДЕ конкурувати з об'єктами традиційної енергетики, їхню рентабельність можна продемонструвати на прикладі динаміки зміни собівартості (тарифів) електроенергії, генерованої на ВЕС: на початку експлуатації його вартість вище, ніж на об'єктах традиційної енергетики, але через якийсь час вона значно зменшиться.

3. Ботанічна характеристика і походження міскантуса

Натуральними місцями походження рослин з родини Miscаnthus є терени Японії, Південних Курил, Манджурії, Кореї, Тайланду, Полінезії і Східного узбережжя США [19]. Росте він дико і вирощується для опалення на теренах майже цілої Південно-Східної Азії і Центральних США. Цей рід об’єднує понад двадцять різних морфологічних видів.

Особливо швидким ростом і високою якістю характеризується М.sinensis. В натуральному середовищі ці рослини доростають до 6м висоти, діаметр стебел досягає навіть 6см, а вегетація може тривати 30 років [10].

До початку п’ятого століття міскантус застосовувався тільки в Китаї, як протиерозійна рослина. До Європи найправдоподібніше потрапив в XVI столітті, але трактувався тільки як оздобна рослина, зважаючи на утворення великих купин [16].

В 1935 році датський вчений Ансель Ольсен завіз до Європи японський клон, який став вихідним пунктом для селекції рослин, які використовуються на даний час. З огляду на великий врожай, Карл Фостер дав цій рослині назву Miscanthus sinensis “Giganteus” [27]. З наукової сторони почали займатись цією рослиною в 1983 році на Станції селекції рослин в Данії. З того часу проводяться інтенсивні дослідницькі праці в багатьох країнах Європи : Німеччині, Великобританії, Італії, Франції, Іспанії, Польші.

Лінде-Лаурсен в 1993 році довів, що Miscanthus sinensis “Gigаnteus” є триплоїдом. У більшості верхівкових клітин коренів 2n=3х=57 або 58. Для роду Miscanthus основна кількість хромосом складає х=19. Клон, привезений Ольсеном, повстав найправдоподініше через схрещення M. sinensis - диплоїда (2n=2х=38) і аллеотрипоїда М.Saccharrflorus (2n=4х=76). Тому не може розмножуватись генеретивно ( має стерильний пилок ) [7]. Під впливом результатів подальших дослідів змінено його назву на Miscanthus x Giganteus.

Miscanthus належить до відділу покритонасінних (Angispermal), класу однодольні (Monocatyledoneae), ряду (Glumifloreae), родини злакові (Gramineae), роду Miscanthus (Anderse) , вид – Miscanthus giganteus Greef i Deu [5].

В Европі цілковита площа вирощування міскантуса в 1995-1996 рр. становила біля 170га, в 1998 році була ще малою, а найбільша площа була в Швеції (300га). В 1993 році встановлено Європейську Сітку в 10 країнах і вирощування проводилось вже у 18 місцях [31]. З 1994 року започатковуються великі міжнародні проекти, наприклад в Німеччині, де проводиться фірмою Vaba Oel AG [10].

Miscanthus giganteus є багаторічною трав’янистою рослиною з добре розбудованою кореневою системою. Маса коренів перед появою сходів складає біля 15- 25т сухої маси з гектара . Корені сягають до 2,5 метрів вглиб землі . Така коренева система сприяє дуже доброму використанню елементів живлення і води [32]. Стебло є дуже міцним, з волосками або без них, з добре видимими вузлами. Забарвлення однорідне. З огляду на великий вміст в стеблі лігніну і целюлози, відзначається він великою витривалістю до механічних ушкоджень. В європейських умовах рослини досягають від 200 до 350см висоти. В перший рік вегетації рослини досягають 200см, на другий рік – 350см, а в наступні – 400-450см [4]. Листові пластинки довгі, сплюснуті і ланцетовидні (у небагатьох видів овальні), без поперечних жилок, довжина 60-100см і ширина 0,8-3,2см. Ростуть поодиноко з вузлів, майже по всій довжині стебла. Забарвлені вони однорідно, яскраво- або темно-зеленого кольору. По середині листка проходить товстий головний нерв. На рослині листя утримується дуже довго, навіть на протязі зими. Суцвіттям є волоть, або колосовидна волоть, слабо розвинута, яка також довго залишається на рослині. Велика кількість генотипів не квітне або не утворює насіння [16]. Якщо внаслідок холодного клімату Східної Європи рослини не входять в стан спокою, то цвітуть вони між вереснем і листопадом [30].

Згідно з даними досліджень, проведених на Тайвані, рослини Miscanthus мають можливість адаптування і показують різну реакцію на умови середовища. Вчені помітили, що поверхня листків клонів, які походять з гірських районів з субтропічним кліматом, в більшій мірі, покрита воском і має меншу кількість продихів на верхній частині листка, ніж у тих, що походять з низин з тропічним кліматом. Клони з гірських районів мають також меншу пропускну здатність продихів і іншу будову епідермісу, що запобігає надмірній втраті тепла під час транспірації [1].

4. Кліматичні вимоги міскантуса гігантеуса

Кліматичні умови тереторій походження міскантуса пристосували його до умов високої температури і інтенсивності сонячного опромінення. В нашому кліматі ріст рослин типу С4 є обмежений низькими температурами. В Європі Miscanthus розпочинає ріст у квітні, коли температура ґрунту досягає 10-12ºС, а закінчується під впливом приморозків в листопаді. Температура потрібна для початку у розвитку листя і коливається між +5 і +10ºС, залежно від генотипу [13]. Але це є одна з небагатьох рослин з механізмом фотосинтезу С4, яку можна вирощувати в умовах клімату Центральної та Східної Європи [1].

Хоча оптимальна температура для процесу фотосинтезу складає у міскантуса +28-32ºС, проте в умовах клімату Східної Європи сума добових температур є достатньою для досягнення високих врожаїв біомаси [20]. В наших кліматичних умовах рослини Miscanthus giganteus піддаються впливу низьких від`ємних температур. Вони найбільше ускладнюють закладання і утримання плантації. У рослин типу С4 вразливість від холоду є вищою при світлі, ніж в темноті. В таких умовах настає фотоінгібіція. Рослина абсорбує більше світла, ніж потрібно до виснаження процесу фотосинтеза. Це може призвести до ушкодження у фотосинтезі ІІ, а в наслідок, до зменшення темпу вбирання вуглекислого газу. В умовах Європи висока концентрація сонячного опромінення з׳являється однак рідко [1].

Найвища вразливість рослин виявляється під час першої зими після посадки. Доходить навіть до вимерзання 90% рослин. Це пояснюється наявністю холодних зим без снігового покриву. Помічено ріст толеранції рослин до низьких температур під час зими, коли одразу по посадці наступав спад температури нижче 0ºС [11].

Одразу після мульчування соломою зернових або соломою міскантуса, зростає рівень перезимівки рослин з 79% до 92%. Весняні приморозки також призводять до втрат, але є не такими суворими з огляду на високу регенераційну здатність рослин. В літературі не зазначаються проблеми із зимуванням рослин в наступні роки. Після другого року вирощування, рослини переносять температури нижче -20ºС, навіть без снігового покриву [8, 12].

Під час вегетації міскантус гігантеус потребує біля 700мм опадів. Його вимоги до води набагато перевищують середньорічні опади в Україні. Такі великі вимоги до води, не дивлячись на мале вживання води на продукування 1кг сухої маси (біля 250л), спричинені великим врожаєм біомаси, який отримується з одиниці поверхні [21].

Також спосіб розмноження має вплив на перезимування в перший рік. Рослини, розмножені поділом кореневищ, зимували краще, ніж розмножені з культур in vitro. Серед них краще перезимовували рослини великі (більше 5 бруньок ), ніж малі (менше 5 бруньок ) [8]. Кожна дія, яка призводить до покращення росту рослин в рік закладки плантації, підвищує рівень виживання. Головними чинниками є контроль забур’яненості, який в поєднанні зі зрошенням і азотно-фосфорним удобренням може покращити ріст рослин в рік закладання плантації [4]. Іншим чинником, який покращує ріст, є мала глибина посадки кореневищ. Помічено кращий ріст рослин, коли кореневища були посаджені на 2 і 6см, ніж на 10см [7].

Досліджено також рівень ушкодження і здатність до регенерації після впливу на рослини М. giganteus морозом. Ці досліди показали, що етап сходів був вразливий вже при температурі -2ºС. Занотовано 40% ушкоджених рослин. Етап другого і четвертого листка не був вразливим на температуру до -4ºС включно. При застосуванні -80С зареєстровано 83% ушкоджених рослин, які були на етапі другого листка, які на 90% були здатні до регенерації, і 75% ушкоджених рослин, які були на етапі четвертого листка зі значно меншою здатністю до регенерації і складала 20%. У рослин, які не показали жодних видимих ушкоджень одразу після появи мороза, спостерігалось зниження темпу росту до 45 днів після його застосування. Головним чином загальмувався елонгаційний ріст стебла. Перші обстеження перезимівлі показали, що існує залежність між пошкодженнями, спричиненими пізніми морозами, та толеранцією до морозів в наступній зимі. При зниженні температури нижче 00С одразу після посадки, з‘являється підвищена кількість до морозу під час зими [8].

5. Розмноження міскантуса гігантеуса

М. х giganteus не утворює насіння, бо є триплоїдом і має стерильний пилок. Тому його розмножують вегетативним шляхом [17]. Відомі 3 способи вегетативного розмноження:

Ø  саджанцями, отриманими з культур in vitro;

Ø  поділом кореневищ;

Ø  укоріненням міжвузлів.

Розмноження саджанцями з культур in vitrо.

Вихідним матеріалом для отримання цього типу саджанців є недозрілі суцвіття, з яких беруть експлантати і викладають на відповідну поживну речовину. Найчастіше це є поживне середовище Марамиче і Скуча або Джонса. Регенерація рослин проходить через соматичний ембріогенез.

Ріст калюса і регенерація рослин є кращими на рідкому поживному середовищі. Встановлено, що протягом п’яти місяців з одного суцвіття можна отримати 1830 рослин [10]. Окрім суцвіть відбираються експлантати з листя, а також верхівкових меристем стебел і коріння. Однак, результати, отримані під час регенерації рослин з тих експлантатів, не були такими добрими, як отримані з недозрілих суцвіть [25].

Не дивлячись на те, що цей метод є дуже продуктивним, має дві вади. Одна з них це висока вартість, яка робить вирощування М. х giganteus нерентабельним. В 1993 році вартість закладки 1га плантації складала 4600 екю, при умові, що на 1м2 висаджується одна рослина [20]. В 1992 році в Німеччині 1 рослина коштувала 0,8 марки, в перерахунку на 1га це складає 8000 марок (біля 4000 екю) [10]. Висока вартість саджанців, отриманих з культур in vitro, спричинена необхідністю поміщення в початковий період, в тепличні умови. Термін цей може складати три місяці, під час якого рослини гартуються [7]. В 1994 році Йоргенсен провів дослід, в якому жодна рослина не перенесла першої зими [8]. Друга вада рослин, які розмножуються методом культур in vitro, є низький процент перенесення першої зими. Часто плантації, при використанні рослин, розмножених таким методом, випадають в такому рівні, що подальше вирощування стає неможливим [20].

Розмноження саджанцями, отриманими через поділ кореневищ.

В 1990 році на дослідній станції в Данії зауважили, що при спробі усунути плантацію М. х giganteus із застосуванням активних машин, отримано зворотну дію і швидке відростання рослин. Це дало ідею нового методу закладання плантацій.

Розмноження поділом кореневищ можна виконувати кількома способами. Найчастіше в якості маточників використовуються трьохрічні плантації міскантуса, які ще нерозрослись дуже сильно [28].

Одним із способів отримання саджанців є подрібнення надземних і підземних решток після збору за допомогою ротаційної машини, викопування фрагментів рослин копачкою для квіткових цибулин або машиною для збору картоплі [14]. Можна також виорювати цілі купини, а потім ділити їх на фрагменти довжиною біля 10см. При такій довжині кореневищ найкращі результати отримано при посадці їх масою 0,1-0,2кг на 1м2 [16].

Дуже важливим у цій методиці є недопущення пересушування зібраного матеріалу - максимальне скорочення часу зберігання саджанців. Основною перевагою саджанців, отриманих цим способом, є їх вища витривалість при низьких температурах під час першої зими, а також швидкий розвиток на початку росту [1].

Було виконано поділ маточних рослин за допомогою культиватора з активними робочими частинами в трьох термінах : 21 квітня, при висоті сходів від 0 до 0,5см ; 28 квітня, коли сходи були від 5 до7см; 16 травня, коли рослини досягли 30см. Третій термін виявився найменш придатним для цієї мети з огляду на слабший ріст рослин. Після поділу кореневища вибирались, вантажились і транспортувались на нове місце, де були розкладені в кількості 0,1 і 0,2кг на м2. Потім одразу їх приорювали на глибину 15-20см. На кінець поле було валоване, щоб забезпечити добрий контакт між ґрунтом і кореневищами.

Найкращими виявились кореневища довжиною, що найменше 10см [2]. Також Джонс показав у своєму експерименті, що рослини, які виросли з малих кореневищ ( менше 10г свіжої маси ), показали зредуковану швидкість росту в порівнянні з рослинами, які виросли з кореневищ масою 25-40г [13].

Головною проблемою цього методу є висихання кореневищ під час транспортування і розкладання на полі. Щоб отримати добрі результати, не можна цього допускати, тому всю операцію треба проводити як найшвидше. Вартість закладання 1га плантації цим методом, при ступені розмноження 15, в 1993р. складала біля 900 екю, що становило 20% вартості закладання плантації з використанням саджанців з культур in vitro [19].

В Німеччині дослідницькі праці над цим методом почались раніше. В 1989 році вартість однієї рослини, отриманої цим методом, складала 1,5 марки, а в 1993 р. зменшилась до 0,5 марки. До зменшення вартості призвело впровадження до вирощування більш продуктивних машин. Передбачається подальше зниження вартості отримання саджанців по мірі технічного розвитку і удосконалення вирощування [30]. Також Харві пише, що розмноження поділом кореневищ є дешевшим, ніж використання саджанців з культур in vitro [10].

Розмноження саджанцями з укорінених міжвузлів.

В 1997 році на кафедрі фізіології рослин Аграрного університету було зроблено дослід, в якому укорінювались міжвузля рослин. Найкращі саджанці отримано з найстарших міжвузлів. Саджанців не вдалося отримати з вузлів 7-го порядку ( рахуючи від низу рослини) і молодших. Отримані таким чином рослини не перезимували, з причини дуже короткого часу, потрібного на пристосування до спокою [24].

6. Технологія вирощування міскантуса гігантеуса

Miscanthus x giganteus, як рослина типу С4 , ощадливо використовує воду. На продукування 1кг сухої маси потребує 250-300кг води. Це вимагаєбіля 700мм опадів на рік. Це пов’язано з високим врожаєм біомаси. Однак, зрошення плантації дає позитивні результати. В грецьких умовах додаткові опади 700мм в порівнянні з додатковими опадами розміром 300мм, дали ріст врожаю сухої маси на 34%. Беале і Лонг застосували на другий рік вирощування додатково 133мм опадів при природних опадах біля 650мм, які становлять 85% норми, щоб утримати вологість ґрунту на відповідному рівні і не допустити до її пересушення, що пов‘язане з уповільненням процесів акумуляції сухої маси. В південно – східній Англії, де річні опади складають 1200мм і грунт не пересихає, отримано добрі результати [2].

З фотосинтезом типу С4 пов‘язаний великий ріст врожаю при зростанні температури і інтенсивності опромінення. Оптимальна температура для росту М. х giganteus складає +28–300С. Незважаючи на це, суми добових температур для Центральної Європи є достатньою для отримання високих врожаїв сухої маси [1]. Досліди показали, що М. х giganteus здатний досягнути високої продуктивності в температурних умовах Англії (середньодобова температура в найтепліших місцях є 150С). Вимоги міскантуса до якості ґрунту не є великими. З огляду на свою розбудовану кореневу систему, рослина може вирощуватись на середньозв’язаних ґрунтах, утворених з пісків та низьким рівнем ґрунтових вод. Ґрунти з відрегульованим водним режимом і більшим вмістом гумусу дають врожаї на 20-30 % більші [4]. За Нальборчиком плантація може бути закладена на ґрунтах, які не придатні для інших сільськогосподарських культур [22].

Ґрунти не повинні бути кислими, рН 6,5, особливо впродовж перших двох років вирощування з рівнем ґрунтових вод нижче 1м [10].

M. x giganteus може бути використаний комерційно кілька років. З огляду на багаторічність вирощування, треба звернути увагу на старанне приготування ґрунту перед посадкою рослин. Восени необхідна поглиблена оранка, під яку застосовують велику дозу органічних добрив. У випадку низького рН ґрунту (нижче 5,5), належить провести вапнування. Весною, перед посадкою, необхідно провести боротьбу з бур’янами ( з огляду на пізній термін посадки) механічним або хімічним методом [26].

Перед посадкою в грунт необхідно розрихлити на кілька сантиметрів [6].

Механізація процесу посадки значно знижує витрати на вирощування [7]. Саджанці, отримані з мікророзмноження, можна садити, використовуючи саджарку для розсади. Саджанці, отримані з поділу кореневища – картоплесаджаркою. Процес розмноження поділом купин коштує біля 350 євро/га , а в невдовзі його вдасться змінити до 200 євро/га [16].

Саджанці з кореневищ приорюють на глибину 15-20см. Після посадки треба застосувати валування гладким валом і в разі необхідності –зрошення. Найкращі результати отримано при посадці кореневищ масою 0,1-0,2 кг/м2 і довжиною біля 10см [6]. Проводилось дослідження, яке порівнює здатність перезимовування кореневищ різної маси. Використовували різоми довжиною 4,8 і 12см. В найбільшій кількості перезимували найбільші кореневища. Мінімальна рекомендована глибина посадки біля 15см (з огляду на можливість промерзання). Невеликі кореневища (менше 10см), посаджені дуже глибоко, можуть не подолати відстань, необхідну для випускання нових стебел на поверхню ґрунту [15].

Проводилось дослідження, яке визначало вплив величини різомів, які висаджуються, та терміну закладання плантації (весняний, зимовий) на поновне відростання рослин. Відбулось майже 100% поновне відростання рослин з великих кореневищ (довжина різом біля 10-15см).

Менші саджанці дали гірші результати. В цьому досліді саджанці, висаджені весною на глибину 10см, показали майже дворазово вищий рівень поновного відростання, ніж висаджені восени на глибину 15см. Саджанці з більших кореневищ мали значно більшу кількість стебел і значно швидший ріст. Найчастіше застосовують густоту посадки: 1 рослина на 1м2, або 10000 рослин на гектар, в інших дослідах добрі результати отримані при густоті 4 рослини на 1м2 [28]. Пропонована густота відповідає відстані між рядами 1м і відстані між рослинами в рядах 0,5м. З огляду на швидкий ріст, утворення рослинною великих купин, більшість дослідників схиляються до висаджування 1 рослини на 1м2[16].

Термін посадки є порівняно пізнім і припадає, з огляду на можливість ушкодження рослин пізніми приморозками, перша половина травня – кінець квітня, або середина травня [2].

Вимоги до удобрення у Miscanthus x giganteus є відносно малими. Азоту він потребує менше, ніж інші трави: одно – і багаторічні [6].

Високий рівень ефективності використання азоту є головним чином результатом переміщення його до стебел весною і до різомів під кінець вегетації. В дослідах Крістіана показано, що 38% з внесених в 60 кг/га NH4 і NO3 , було поглинуто рослинами, з яких більше половини знайшли в різомах [2]. Більша частина азоту, знайденого в рослинах, походила з мінералізації поживних речовин в ґрунті, а не з удобрення. Ці досліди показали причину малої потреби рослин в азоті.

З врожаєм 20т сухої маси на 1га, міскантус виносить біля 60кг N, 16кг P2O5, 80кг K2O, при невисокому рівні удобрення [6]. В дослідах з удобренням азоту стверджено позитивний його вплив на продукування біомаси при кількості азоту до 90кг/га. Коли застосовували більші дози, продуктивність не зростала, а навіть зменшувалась. Загальні потреби в поживних речовинах: азоті (N), фосфорі (Р), кальцію (Са), складає відповідно: біля 2-5; 0,3-1,1; 0,8-1,0кг/т сухої маси [18]. Пропоновані дози добрив і терміни їх застосування є наступні [30]:

Ø  азот 60-90кг N\га весною після появи сходів;

Ø  фосфор 30-40кг P2O5\га;

Ø  калій 120-150кг K2o\га;

Ø  магній 20-25кг MgO\га ранньою весною або восени.

З огляду на багаторічний характер плантації, можна використовувати органічне добриво. Максимальна доза 30м3\га, що відповідає 180кг азоту, 75кг фосфору, 150кг калію і 30кг магнію. Ця доза практично може замінити мінеральні добрива [11].

В перший та другий роки необхідно проводити боротьбу з бур’янами механічним способом, використовуючи для цієї мети традиційні машини для міжрядного обробітку або, у випадку сильного забур’янення, хімічним способом. Середня вартість річної боротьби з бур’янами на площі 1га складає 10 фунтів і є в 10 разів нищою від вартості боротьби з бур’янами на плантації верби та тополі. В наступні роки боротьба з бур’янами не є необхідною з огляду на інтенсивний ріст рослин, а також сильне затінення ґрунту [29]. В європейських умовах міскантус показує велику стійкість до хвороб і шкідників. І тому не потрібно проводити заходи з хімічної охорони площ, що зменшує затрати і запобігає забрудненню середовища. Не має відомостей про хвороби, які значно зменшували продуктивність рослин.

Але не можна виключити те, що по мірі розповсюдження рослини, певні хвороби і шкідники не можуть спричиняти певну шкоду рослинам [25].

Страницы: 1, 2